Стоковые изображения от Depositphotos
Захисник Шахтаря і збірної України Сергій Кривцов розповів, кого вважає найнебезпечнішим форвардом, назвав бажаних / небажаних суперників для збірної України на шляху до ЧС і зізнався, що відповів би на ймовірне запрошення від Андрія Шевченка.
– Багато місяців напруги, сумнівів, переживання щодо результату нашої збірної, щодо продовження її боротьби за путівку на ЧС-2022. Все вирішилося лише в останньому турі групового етапу. Зараз відчуваєте полегшення?
– Якби до початку кваліфікаційних матчів нам сказали, що ми вийдемо в плей-офф, то, думаю, усі б погодилися на такий варіант, знаючи, що серед суперників – збірна Франції, чемпіони світу. Плюс – хороші команди у Боснії та Фінляндії. Потім, після ряду нічиїх, трохи переживали, звичайно. Бачите, як вийшло: справа випадку, чи дійсно заслужили на цю удачу, але йдемо далі. Не програли жодного матчу вже в другому відбірковому циклі поспіль. Вважаю, що проміжне завдання виконали. Продовжуємо боротися за путівку.
– Чи можна було в цій групі позмагатися за прямий вихід на Мундіаль? Якщо так, то де, на вашу думку, був втрачений ключовий шанс? Що стало точкою неповернення?
– Я думаю, це всі нічиї у матчах, які ми повинні були вигравати. Дві нічиї із французами – хороший результат для нас. Але з Казахстаном (двічі), з Фінляндією і Боснією зобов’язані були брати по три очки. Якби взяли максимум – поборолися б із Францією за першу сходинку. З іншого боку, можливо, й самі французи не так лояльно грали б свої матчі, якби ми були лідерами.
Читайте также: Сергей Кривцов: «Штрафные? Не подпускают Малиновский, Зинченко»
– У Боснії ви залишились в запасі. Мали можливість моніторити результат паралельного матчу Фінляндія – Франція?
– Так, моніторили. Під час першого тайму дізнавалися в адміністратора, як розвиваються події. Після перерви, особливо після нашого першого гола, запитували все частіше й частіше – забили плюс-мінус в один час. «На голках» додивлялися гру.
– У Зеніці місцеві вболівальники освистали гімн України. Вас це обурило?
– Звичайно, було неприємно. Але ми знали, що граємо в тій частині Боснії, де Україну особливо не підтримують. На це вказувала навіть кількість охоронців та поліцейських, які увесь час супроводжували команду. Не було традиційних прогулянок містом, які у нас зазвичай бувають у день або переддень матчу. Безпека – понад усе. Освистування гімну – на їхній совісті, це свідчить про рівень їхнього виховання.
– У роздягальні вся команда активно святкувала перемогу – навіть Петраков не втримався. Таким щасливим ви його раніше бачили?
– Напевно, лише після забитих голів нашої команди. Коли передивляюся трансляцію або відеоогляд матчу – звертаю увагу. Вважаю, це правильно, такі емоції повинні бути. Адже ми перемагаємо і програємо разом. Чому б тренерському штабу не долучитися до святкування? Це об’єднує, зміцнює командний дух.
– Зовсім скоро – жеребкування стикових матчів ЧС. Зазвичай футболісти відповідають дипломатично: «Байдуже, з ким грати». І все ж – кого б вам хотілося у суперники, а на кого потрапляти вкрай небажано?
– Не хочеться потрапити на Італію або Португалію. Усі розуміють, наскільки сильні ці дві команди. Зрештою, й інші учасники плей-офф – достатньо хорошого рівня. Тут вже довіримося жеребу.
– Зокрема, існує варіант зі Швецією. Як вам така іронія долі?
– Абсолютно не відкидаю цього варіанту. У футболі часто таке трапляється. Можна приклад Шахтаря навести: три сезони поспіль грали в Лізі чемпіонів з Ман Сіті, зараз вже вдруге – Інтер і Реал. Усе може бути.
– Спаринг із Болгарією став для вас 30-м матчем у футболці національної збірної. В Instagram ви пригадали свій дебют 2011 року: «Навіть схопив зірку. Спасибі батькові, зовсім трохи і ненадовго». Якими словами він привів вас до тями?
– Коли чогось досягаєш, то мимоволі набуваєш впевненості у собі. Часто вона переростає у самовпевненість – ось це найстрашніше. Я почав дозволяти собі сказати зайвого, когось обговорити не по ділу. Батько відреагував вчасно: «Заспокойся. Ти ще нічого не добився. Потрібно працювати». Ось такими розмовами повертав мене на землю, за що йому величезне спасибі.
Читайте также: Україна — Болгарія: цікаві цифри і факти
– До слова, у вас небанальний, нешаблонний Instagram. Самотужки його наповнюєте, чи хтось допомагає?
– Це не секрет – сторінку в Instagram веду не сам. Є маркетологи, які займаються просуванням сторінки. Сам по собі я така людина, що не люблю публікувати дописи десятками. Але вони не дають розслабитися, кажуть, що це дуже важливо: «Ти публічна особа, певною мірою лідер думок. Тому зобов’язаний ділитися своїми міркуваннями. Навіть якщо матч невдалий, ти повинен щось сказати. Мовчання – гірше». Потихеньку звикаю. Моє покоління людей і, зокрема, футболістів – більш закрите, ніж теперішня молодь. Потрібно стежити за трендами, скеровувати своє життя під сучасні вимоги.
– Перед паузою на матчі збірних Шахтар обіграв Колос, а потім команда зворушливо попрощалася із Дентінью. Сльозу пустили?
– Не можу сказати, що я плакав, але направду стало дуже сумно. Дентінью – бразилець, ми не були великими друзями за межами поля, але знаю, що він – дуже хороший хлопець. Вихований, чесний, ніколи не образить. У Шахтарі ми провели багато років, тому прикро, коли такі люди покидають клуб. Але це – футбольне життя. Рано чи пізно відповідний момент настане у кожного – прощатимемося із Шахтарем, принаймні, у якості футболіста.
– Яку історію, пов’язану з Дентінью, збережете у спогадах?
– Я завжди називав його «Джокером». Вистачало матчів, у яких Дентінью виходив на заміну і забивав. У нього є ось це гольове чуття. Незважаючи на ряд травм, які його спіткали у Шахтарі, виходив на поле і робив результат, запам’ятовувався корисними діями. Мати такого футболіста – важливо для будь-якої команди.
– З якими легіонерами Шахтаря ви потоваришували найтісніше?
– Зараз товаришую із Марлосом, Мораєсом, Аланом Патріком. З цими хлопцями завжди можна порозмовляти російською, вони вільно володіють нею. Дружимо давно, тем для розмови ніколи не бракує.
– Наступного року вам виповниться 31, але вже зараз починають величати «ветераном». Чи не зарано?
– Якось так повелося, що після 30 всі одразу стають ветеранами – принаймні, у розмовах. Особисто я не вважаю, що в 31 чи 32 ти вже старий для футболу. Хтось у 28 закінчує, хтось у 30, а дехто грає до 40 – це особиста справа кожного гравця, наскільки дозволяє здоров’я і бажання. Я не знаю, як буде у моєму випадку, але поки що почуваюся прекрасно.
– Шахтар помітно омолоджується – Трубін, Мудрик, Судаков, Сікан і так далі. Як оцінюєте їхній потенціал і чи берете участь у вихованні?
Читайте также: Сергей Ященко: «Тете и Додо справа были хороши, но быстро потухли — оттуда и пришли голы»
– Звичайно. З мого боку це не крики чи піхання, а конструктивні підказки. Наприклад, Данило Сікан – молодий нападник, дуже перспективний і талановитий. Граючи проти нього на тренуваннях, ділюся секретами, як йому варто діяти, щоб захиснику було складніше. Якщо Сікан дослухатиметься – це йому піде тільки в плюс.
– Мудрику аплодували трибуни Сантьяго Бернабеу, що буває дуже рідко…
– По-перше, це продемонструвало повагу від іспанських уболівальників. Вони чудово розуміють гру – приходять на стадіон не для того, щоб покричати. Відповідно, дякують футболістам за виконану роботу, незалежно від результату. Тому що всі гравці виходять і віддаються на 100 відсотків. Міша своєю грою у Мадриді повністю заслужив на ці оплески. Це поки що один із його найкращих матчів за Шахтар. Я порадів за нього. У юному віці тебе підтримує Сантьяго Бернабеу – це круто.
– Після 14 туру УПЛ Шахтар вперше за довгий період вийшов на першу сходинку. Наскільки це важливий момент у психологічному плані?
– Звичайно, ми дуже хотіли врешті повернутися на першу сходинку. Півтора року там не були. У цьому сезоні вже мали нагоди, але постійно марнували їх. Тепер же перемогли, а Динамо спіткнулося. Зараз дуже приємно заходити і дивитися на турнірну таблицю.
Читайте также: Роберто Де Дзерби: «Шахтер» до сих пор не на уровне «Интера» и «Реала»
– У новому сезоні «гірники» вже мали можливість перевірити Динамо в особистих зустрічах. На вашу думку, київська команда сильніша, ніж минулого року, слабша, чи залишається на тому ж рівні?
– Я вважаю, не сильніші і не слабші.
– Ви не один сезон відіграли під керівництвом Луческу. Зараз, коли він очолює Динамо, спілкуєтесь?
– Скільки разів ми вже грали, але ніяк не випадає нагоди зіткнутися обличчям до обличчя. Спеціально чекати його, щоб привітатися – я не чекаю.
– Сергій Сидорчук, капітан Динамо, – ваш кум. Як це – діяти у найзапеклішій дуелі українського футболу проти свого родича?
– Є така приказка: «На полі друзів не буває». І він це розуміє, і я це розумію. У звичайному житті, в побуті ми – куми, найкращі друзі і колишні однокласники. Тему матчів між Динамо та Шахтарем ніколи не зачіпаємо. Але виходимо на поле – він б’ється за Динамо, а я за Шахтар. Віддаємо всі сили заради своєї команди. Звичайно, ані з мого, ані з його боку ніколи не буде брудних підкатів, бійок чи сутичок. Ми – виховані люди. Але перемагає тільки один – той, хто сильніший.
– Коли Артема Бєсєдіна запитали, проти кого з оборонців йому діяти найважче, він відповів: «З Кривцовим незручно грати. Кусючий». Ви навіщо кусаєтеся?
Читайте также: Лига чемпионов. «Интер» — «Шахтер» 2:0. Видеообзор матча
– (Усміхається) Як Луїс Суарес? Ну, це такий момент. Артем – форвард грамотний, він знає, як правильно відкриватися. Тому постійно хочеться сидіти йому на п’ятах, скажімо так, щоб він не мав можливості розвернутись. Природно, що бувають стики – десь він мене, десь я його. Це не робиться спеціально, щоб зламати людину чи щось такого плану. Звичайні ігрові моменти, частина футболу.
– Своєю чергою, кого із найбільш незручних форвардів виділите ви?
– З усіх, проти кого доводилося грати, найсильніший – Карім Бензема. Дуже грамотний і розумний форвард. Він на такому рівні перебуває вже багато років. Я це відчув на собі, коли Шахтар грав із Реалом. Зрозумів, наскільки важлива позиція нападника, наскільки він може відтягувати захисників.
– Не можу не запитати вас про Андрія Шевченка, який прийняв Дженоа і дебютує на клубному рівні, як тренер. Що думаєте з цього приводу?
– Я не можу коментувати його рішення. Гадаю, він мав кілька пропозицій, але обрав близьку своєму серцю Італію. Топ-чемпіонат, хороша команда, яка переживає невеличкі труднощі. Я переглянув графік найближчих матчів Дженоа – буде непросто, але, думаю, тренерський штаб на чолі з Андрієм Миколайовичем зможе розрулити цю ситуацію. Буду стежити і вболівати за них. Хочу побажати Андрію Миколайовичу, щоб всі завдання, які перед ним стоять і які він сам ставить перед командою, були виконані.
Читайте также: «Шахтер» потерял все шансы на выход из группы Лиги чемпионов
– Який досвід ви почерпнули для себе від співпраці з цим тренером у збірній України?
– Я подивився, як правильно перебудовувати колектив збірної, коли приходять люди з різних команд. Як створювати хорошу атмосферу. Плюс – набрався знань від Андреа Малдери та Мауро Тассотті. Особливо – від Мауро, який розповідав, як правильно діяти в обороні. У свої 26-27 років я дізнавався багато нового – навіть, здавалося б, такі дрібниці, як правильно розташовувати корпус щодо м’яча. Італійці враховують кожен нюанс! А нам свого часу про це, на жаль, не розповідали.
– Уявімо ситуацію. Вам телефонує Шевченко і каже: «Сергію, переходь до мене в Дженоа». Ваші дії?
– Ніяких дій. У мене ще півтора року контракту із Шахтарем (Усміхається). Якщо Дженоа домовиться із Шахтарем, або якщо клуб скаже, мовляв, ти нам не потрібен, ми тебе відпускаємо – то звісно, що перейду. Наразі я гравець Шахтаря, тож всі думки – тільки про Шахтар.
– Вам би хотілося пограти у хорошому закордонному чемпіонаті?
– Більше так, ніж ні. Хоча, якби був неодруженим, або не мав дітей, то міг би сидіти на валізах. Але все інакше – діти є, вони ходять у школу і до садочка. Постає серйозне побутове питання.
– Підсумовуючи тривожний 2020 рік, ви сказали цікаву фразу: «Людству дали жовту картку». Яким футбольним терміном або явищем можете охарактеризувати 2021-й?
– Важке запитання. Треба зважати на події. Потрапили у вісімку найкращих збірних Європи, хоча після поразки від Австрії мало хто вірив, що вдасться вийти з групи. Усе залежало вже не від нас, але згодом подолали ще й такого хорошого суперника, як Швеція. На клубному ж рівні все було гірше. Тому скажу так: «Небезпечний штрафний біля наших воріт».
По сообщению сайта FootBoom