Стоковые изображения от Depositphotos
Головний тренер «Львова» білорус Олег Дулуб висловився про повномасштабне вторгнення рф до України.
— Зараз ми закінчуємо збір у Туреччині. Готуємося до другого кола чемпіонату країни. Звичайно, знаю про бійку, яка трапилася між футболістами українського «Миная» і російського «Шинника». За моєю інформацією, гравці «Шинника» напилися, один пішов у вбиральню і, вибачте, обригався. Прибиральниця з Туреччини стала обурюватися — вона щойно прибрала. У цей момент з'явився хлопець із «Миная». Сказав, щоб росіянин узяв ганчірку і витер за собою.
Бронювати весь готель на зборах — таке собі навряд чи дозволяють навіть найбагатші клуби. Здебільшого живуть по дві-три команди. Особливо якщо готель великий. Футболісти можуть перетинатися і з туристами. Але селити сьогодні разом росіян і українців загрожує інцидентами.
— У мене докорінно змінилося ставлення до цієї держави. Раніше радів спортивним успіхам росіян на міжнародній арені. Футбол, Олімпійські ігри. Переживав за них, коли багато хто гнобив. Але зараз усе випалено зсередини. Треба, напевно, багато часу, щоб рани затягнулися. Скільки росте нова трава на випаленому полі?
Завжди проводжу таку аналогію стосовно нинішніх подій, нехай і перебільшую. Ти живеш у квартирі. До тебе заходить сусід-алкоголік і каже: «Мені не подобається, які в тебе штори, шпалери і книжки». Починає качати права. Хоча це не квартира сусіда. Мало того що він просто вривається, так ще й намагається вбивати й ґвалтувати. Реакція нормальної людини — захищатися.
— За новинами стежу менше. Усе-таки тренування, підготовка до ігор забирають багато часу, але знаходжу момент протягом дня, коли щось дивлюся чи читаю. Найважче було в перші дні війни: не розуміли, що відбувається, не вистачало інформації.
Нам намагаються правду перевернути з ніг на голову. Задзеркалля. І в росії, і в білорусі. Люди, які у 2020-му били інших, виявляється, молодці. Мені складно пояснити всі ці звірства. Нормальна людина не може себе так поводити, особливо щодо жінок, людей похилого віку. Якщо ти такий боєць, то знайди рівного собі і воюй. Але проблема для них у тому, що в 21 столітті нічого не приховаєш. У кожного є в кишені телефон із камерою.
— У 2020-му здавалося, що тиждень-два — і все буде добре. Але та система, яка була вибудувана в білорусі, росії, — це не одна людина, не дві і не три. А тепер до тих страшних подій, що два з половиною роки відбуваються в білорусі, додалася й Україна, яка потрапила в зону бойових дій.
Постійно пов'язую війну із ситуацією в нашій країні. Долі двох народів, вважаю, переплетені. Візьміть просто той момент, як схожі білоруська та українська мови. Коли приїхав в Україну 2016-го, очоливши «Карпати», то розумів усе. Хоча ніколи не стикався з мовною дискримінацією, якщо говорив російською: ні у Львові, ні тим більше в Одесі. У нас хлопці в команді теж комунікують залежно від місця народження українською або російською. І ніхто не загострює на цьому уваги.
Пам'ятаю, коли працював у «Карпатах», то одного разу купував книжки в переході. Підійшла бабуся, запитала, звідки я. Здивувалася, що не розмовляю білоруською — такою красивою, за її словами. Спробував пояснити, що в нас із дитинства все якось було, на жаль, втрачено, а хочеться говорити саме красивою мовою, а не «суржиком». Але сьогодні чудово розумію: дуже важливо зберегти свою мову, щоб нація жила і розвивалася.
— Рік війни... У мене таке відчуття, що минуло десять років. Часом згадую, що було перед нападом на Україну: поверталися з Туреччини, готувалися до чемпіонату. 24 лютого мали поїхати на гру в Олександрію... Подзвонили о п'ятій ранку з білорусі, що все почалося.
Перші дні війни: тривога, невідомість... Коли їхали до Польщі 3 березня, то постійно бачили біженців. Жінки, діти... Хтось був у шоковому стані... Таке складно передати словами — треба бачити. У Варшаві теж весь час зустрічав людей, які тікали від війни. Не забуду ці моменти.
Потім чемпіонат України все-таки стартував... 10 жовтня було бомбардування Львова — новий, дуже емоційний момент. Ракета впала біля нашого готелю. Серія вибухів — спустилися в бомбосховище. Потім були нові вибухи... Тоді били по всій Україні. Важко повірити, що рік вмістив стільки подій.
— Звичайно, зараз важко. Бойові дії тривають, гинуть люди. Іноді думаєш, що в один момент усе може закінчитися, але потім розумієш, що треба готуватися до тривалого протистояння.
Ще після подій у білорусі у 2020-му не може бути півтонів. Кожен має визначитися, на якому він боці. Уже визначився. За білих чи за чорних, білих чи червоних — кому який колір більше подобається. Розповідати сьогодні, що ми там поза політикою... Це не політика, а злочини проти людства.
Є гарне визначення слову «ідіот». У Стародавній Греції так називали людей, які не цікавляться суспільним життям у країні. Тому якщо спортсменам кажуть, що спорт поза політикою, то хочуть зробити з них ідіотів.
Гнів, ненависть часом застилають очі. Але намагаюся адекватно реагувати на всі події. Вірю: людина пожне те, що посіяла. Це стосується всіх життєвих вчинків.
— Якщо хтось одумається, то це може врятувати життя людей. Хоча б одне.
Знаєте, чітко усвідомив: люди народжуються рівними і вільними. Бути рабом чи ні — кожен робить вибір. Що чути, якій інформації довіряти — кожен вирішує сам. А говорити, що я просто виконував наказ, — не виправдання. Відповідальний і той, хто віддав наказ вчинити злочин, і той, хто побіг убивати. Покарання чекає на обох. І тут немає жодної політики.
Є такий вислів «іспанський сором». Коли полетіли ракети з білоруської території... Для мене це взагалі болюче питання. Вони запускалися між двома селами в Гомельській області. Одне з них — село мого діда. Розумієте? Ракети летіли фактично з того місця, де я провів дитинство. Дізнавшись це, почувався винним — немов сам стріляв.
— Знав, що повернуся до «Львова». Коли їхали в березні минулого року, то була велика кількість блокпостів. Близько десяти до кордону. Їхали з Василем Хомутовським в екіпіровці клубу. І на кожному пункті пропуску люди говорили: «Ми обов'язково прийдемо на ваш матч, коли закінчиться війна». Відповідав: «Без питань. Набирайте в клуб. Якщо треба, сам куплю вам квитки».
Україна — футбольна країна. В одному тільки Львові три відомі клуби: «Карпати», «Рух» і «Львів». Футбол давно не просто вид спорту, а соціальне явище. Віддушина для країни під час війни. Поки жива країна, живий і футбол. Відчував, що повернутися буде правильно.
По сообщению сайта FootBoom