Популярные темы

Никита Шевченко — о долгах в «Заре», «Шахтере» и Мудрике

Дата: 30 января 2023 в 17:04 Категория: Новости экономики


Никита Шевченко - о долгах в
Стоковые изображения от Depositphotos

Нещодавно Микита Шевечнко перейшов у Олександрію. Голкіпер «містян» розповів про те, чому пішов з луганської Зорі, пригадав період виступів у донецькому Шахтарі, оцінив трансфер Михайла Мудрика в Челсі, а також розповів, що зараз відбувається в Горлівці, яка окупована вже майже дев’ять років. 

– В середині січня ви підписали контракт з Олександрією. Як вам надійшла пропозиція? 

– Зі мною зв’язався Руслан Петрович Ротань і запропонував мені співпрацю, яку я прийняв. Ми були знайомі з ним, адже перетиналися в Національній збірній України. Мене дуже добре прийняли в колективі, в Олександрії хороша та дружня атмосфера. Відчуття ніби вже десять років граю за Олександрію. З адаптацією жодних проблем немає.

– Нещодавно ви відсвяткували 30-річчя, які подарунки отримали від команди?

– Коридор пошани (сміється – прим.) та чашку від тренерського штабу команди. Ввечері ще був святковий торт. Чашка з моїм прізвищем та ігровим номером. Мені було дуже приємно отримати такі подарунки. 

– Як часто святкували свій день народження на зборах? І чи є день народження, який ви запам’ятали найбільше? 

– Мабуть, завжди. Лише один чи два рази починаючи від 16 років я був вдома під час дня народження. Три роки тому в Кельні був на операції на день народження. Тому буває весело (сміється – прим.). Чесно кажучи, то я спокійно ставлюся до дня народження, просто чергова цифра. Не пам’ятаю якихось особливих святкувань. Просто трошки більше уваги приділяється з боку партнерів, десь «підтравлюють» мене. 

– Зараз Олександрія на зборах в Туреччині, як проходять збори та які плани взагалі до старту чемпіонату? 

– Збори важкі, ніколи не було легких зборів. Ми працюємо, готуємось до весняної частини чемпіонату, а там покаже час. Будемо намагатися здобувати перемоги в кожному поєдинку та влітку порахуємо бали. У нас хороші суперники під час цих зборів. Ми знаходимось під навантаженням і є чудовий шанс себе проявити. Також намагаємось виконувати вимоги від тренерського штабу.

– Що скажете про Руслана Ротаня, як вам працювати під його керівництвом? 

– Мені дуже подобається те бачення, яке хоче нам прив’язати Ротань. Нам просто потрібен час і він у нас є, адже до початку чемпіонату ще місяць. Ми прислуховуємось до Руслана Петровича та готуємось з його баченням футболу до відновлення чемпіонату.

– Наскільки відповідає дійсності теза, що нинішні головні тренери не займаються підготовкою голкіперів, а все доручають тренерам воротарів? 

– У нашому випадку це так і є. У нас є тренер воротарів Володимир Тименко, у якого є план і він дає нам певні навантаження. Він знає, що вимагає тренерський штаб від воротарів і він намагається нам пояснити, що треба робити на футбольному полі. Більше часу ми проводимо саме з ним, якщо є якісь помилки, то може і головний тренер, і його помічники підказати, як потрібно діяти в тій чи іншій ситуації. Це все командна робота.

– Наскільки сильно для воротаря важлива гра ногами? 

– У теперішньому футболі це невід’ємна частина, якої повинен володіти воротар. Тому що це зайвий гравець на футбольному полі та зараз це найголовніше, що потрібно вміти голкіперу. 

– Крім вас в Олександрії ще двоє воротарів: 21-річний Валентин Горох і 20-річний Георгій Єрмаков. Чи даєте ви молодими голкіперам поради під час тренувань?

– Якщо спитають, то звичайно, що можу підказати. Слід відзначити, що в нас дуже добрий воротарський цех, є здорова конкуренція. Ми працюємо, один одного підтримуємо і хто гратиме в матчі визначає головний тренер. 

– Загалом Олександрія молода команда. Середній вік – 24.1. Старший за вас тільки Сергій Рибалка, якому 32. І ще є кілька гравців, яким по 30 років. Молоді хлопці до вас звертаються на «ви»? 

– (Сміється – прим.). Була кумедна історія, коли я приїхав у перший день, то Артем Шулянський привітався зі мною, сказавши мені «Доброго дня». Я йому сказав, що невже я так погано виглядаю. Тому звичайно, що на «ти» звертаються. Я не помічаю того, що є якась вікова перепона. У нас хороший колектив і мені дуже подобається, що немає тої градації, що ти малий, а я старий і так далі.

– Яке завдання стоїть перед Олександрією на другу частину сезону? 

– Перемагати в кожному матчі. Якщо будемо вигравати в кожному поєдинку, то зможемо поборотися за єврокубки. 

– Чому вирішили покинути Зорю? 

– Не хочеться про це говорити, якщо чесно. Тому що були свої нюанси. Можливо, потім я розповім, після завершення кар’єри. У мене є повага до клубу, який дав мені квиток до футболу. А решта деталей, можливо, згодом розповім. Зараз я гравець Олександрії та все, що було у Вегасі залишається у Вегасі. Були інші варіанти крім Олександрії, але жодної конкретики не було. Пропозиції були з УПЛ і з Європи, однак без конкретних дій. А з Олександрією все вирішилося дуже швидко. 

– За Зорю ви провели близько ста матчів. Які матчі запам’ятались найбільше?

– Було багато класних поєдинків, не знаю, який можна виділити окремо. Пригадую і період виступів у єврокубках, і в чемпіонаті України з грандами. Є багато приємних спогадів і відчуттів. Коли прийшов Віктор Скрипник і ми в першому сезоні боролися за друге місце до останнього туру. Нам не вистачило якоїсь впевненості та ми посіли третю сходинку. Цей сезон був класним і дуже цікавим був чемпіонат. 

– У Зорі ви застали трьох тренерів: Юрія Вернидуба, Віктора Скрипника та Патріка ван Леувена. Під чиїм керівництвом працювалося найкраще? 

– З Патріком я провів лише два тижні, тому про нього нічого не можу сказати. Не хочу нікого образити, кожен тренер приніс якісь нові деталі в гру та моє бачення футболу. Як і Вернидуб, так і Скрипник. Усі були фахівцями високого рівня. 

– Чи були якісь непорозуміння чи суперечки з кимось з цих тренерів?

– Так, були, але це нормальний процес. Під час суперечок народжується істина. Тому було різне, без цього ніяк. 

– Це правда, що в Зорі час від часу є затримки по зарплаті? 

– Так, це правда. Це один із факторів, чому я пішов з клубу. 

– В одному з інтерв’ю ви розповідали, що в Зорі не було такої бази в Луганську, щоб заїжджати туди і там жити. Чи змінилося це, після того, як команда переїхала до Запоріжжя? 

– У Запоріжжі в нас була база, ми заїжджали до готелю, були нормальні умови.

– Як вам база Олександрії? 

– Мені подобається. Я пробув там шість днів. Олександрія – маленьке містечко, яке я ще повністю не побачив і не вивчив. Був лише на базі та на тренувальному полі.

– Ви разом із сім’єю переїхали в Олександрію? 

– Ні, моя сім’я знаходиться в Німеччині. Востаннє бачився з дружиною на Новий рік. Не так давно в принципі. 

– У кого була найкраща база серед клубів, у яких ви грали, якщо не брати до уваги Шахтар? 

– Мені подобалася база в Карпатах, яка знаходилася в Брюховичах. Там була база без номерів, але все, що треба було для відновлення, то було. Однак в Шахтарі була найкраща база на Кірша, це був топ. 

– Загалом ви вихованець донецького Шахтаря, але там вам закріпитися не вдалося. П’ятова було нереально витіснити зі складу? 

– На той час я мабуть приклав не надто багато зусиль від себе, щоб закріпитися в Шахтарі. Було багато різних моментів, десь травми заважали, десь ще щось. 

– Щодо травм, у вас був невдалий період останнім часом через травми, як ви відновлювалися та які у вас були ушкодження? 

– Були дуже важкі травми. Була травма ахілла, порвав його. Згодом відновився, але надірвав сухожилля на задній поверхні стегна. Потім був меніск. Було емоційно важко, останні півроку я відновлювався, дав відпочити організму та зараз слава Богу, що все добре. 

– Що пам’ятаєте найбільше з того часу, коли були в Шахтарі?

– Був тренер з цікавими думками – це Паулу Фонсека. Він дуже добре розбирав суперників. Я багато чого в плані тактики від нього навчився. Також був достатньо кваліфікований тренер воротарів. У мене залишилось достатньо приємних спогадів пов’язаних з Шахтарем. Я дружив з усіма українцями в команді, також і з бразильцями. З українців найбільше товаришував з Андрієм П’ятовим, Тарасом Степаненком, Сергієм Кривцовим, Іваном Петряком, Олександром Зубковим.

– Щодо Сергія Кривцова, зараз ходять чутки, що він може перейти в Інтер Маямі, як думаєте, це реально? 

– Не знаю, коли перейде, тоді буде видно. Думаю, що він зможе себе проявити в американській лізі. Сергій – хлопець з характером і вважаю, що в нього все вдасться.

– Часто бачили Ахметова, і чи мали з ним особисті розмови? 

– Особистих розмов з Ахметовим не було. Бачив його востаннє ще мабуть в Донецьку. Він часто приїжджав на тренування до команди

– Як вели себе легіонери, чи були піжони? 

– Вони не були піжонами, нормально себе вели. Найкращий легіонер в Шахтарі? Важко відповісти. Були хороші та якісні хлопці. Наприклад, Тайсон, Марлос, Фред. У кожного була своя родзинка.

– Чи не плутали вас з Олексієм Шевченком? 

– Буває, що плутають (сміється – прим.). Ми з Олексієм сміємось з цього. Деколи відзначають в інстаграмі неправильно, то його в мене, і навпаки. Ми з ним добре товаришуємо, тому нормально ставимось до цього, сміємось з таких випадків.

– Як вам гра Шахтаря в цьому сезоні? 

– Новий колектив, який будується на українських футболістах. Вони боряться за перше місце. Ми поруч (сміється – прим.). 

– Нав’яжете боротьбу? 

– Побачимо, чемпіонат довгий. 

– Хто зможе замінити Мудрика в Шахтарі? 

– Є Іван Петряк, Андрій Тотовицький. Незамінних людей не буває. Мудрик – хороший футболіст, бажаю йому успіхів у Англії, але я думаю, що його відхід з Шахтаря трагедією не стане.

– Чому він обрав Челсі, а не Арсенал? 

– Це краще в нього запитати, я не знаю. Щоб я обрав? У мене не було таких пропозицій, тому важко відповісти. Коли будуть, тоді зідзвонимось (сміється – прим.).

– Ви родом з Горлівки, яка окупована вже майже дев’ять років, у вас там є рідні, спілкуєтеся? 

– Так, мої батьки зараз в Горлівці.

– Яка там зараз ситуація? 

– Війна. Дуже важко, люди виживають. Мої батьки там через те, що моя бабуся не ходить та вони за нею наглядають. Вони не можуть поїхати від неї. Я не бачив маму з батьком вже чотири роки, хіба що по відеозв’язку. Там проблеми є з водою, мій тато ходить на рудник. Зі світлом ніби все нормально.

– Як думаєте, коли завершиться війна? 

– Сподіваюсь, що завершиться якомога швидше і нашою перемогою. Перше, що я зроблю після її завершення, то поїду в Горлівку до родичів. 

По сообщению сайта FootBoom

Тэги новости: Новости экономики
Поделитесь новостью с друзьями