Стоковые изображения от Depositphotos
Голкіпер Роман Мисак, останнім українським клубом якого була чернігівська Десна, що припинила участь в УПЛ через повномасштабну війну, перейшов до вірменського Алашкерту. Минулого року воротар встиг пограти за команду Намдінь в екзотичному чемпіонаті В'єтнаму.
Мисак розповів про свій перехід до вірменського клубу, майбутнє Десни та азіатський етап кар'єри.
– Розкажіть, будь ласка, як відбувся ваш трансфер у вірменський Алашкерт?
– Мене запросили на перегляд до Туреччини, де проходять збори Алашкерту. Я приїхав, потренувався три дні, зіграв один тайм в контрольному матчі з азербайджанським Нефтчі, в якому ми виграли 1:0. Після цього мені одразу запропонували контракт до кінця поточного сезону. Термін дії угоди може бути подовжено при виконанні певних завдань. Я дав згоду, бо команда амбітна та ставить серйозні задачі.
– Які завдання стоять перед Алашкертом в поточному сезоні?
– Після першої частини сезону Алашкерт відстає від лідера Урарту на 13 очок, але ми маємо максимально скоротити цю відстань. Наразі головне завдання – потрапити в кваліфікацію Ліги конференцій. Але кожного року тут ставлять максимальні цілі перед командою.
– Вже познайомились з партнерами по Алашкерту? Як вам рівень команди?
– Поки я був з Алашкертом на зборах, команда дуже добре виглядала, обіграла в котрольному матчі луганську Зорю з рахунком 2:0, хоча саме в цій грі я участі не брав. Тут зібралась дуже сильна команда, взимку було багато трансферів.
З кожною грою ми зігруємось та виглядаємо все краще. Сьогодні (13 лютого, – прим.) в нас були заключні контрольні матчі, вже завтра ми вирушимо в Єреван.
– Що скажете про нападника Артура Міраняна, який грав в юнацькій команді Шахтаря разом з Олександром Зінченком та Віктором Коваленком, а взимку перейшов до Алашкерту?
– Ми вже познайомились з ним поближче. Артур – дуже хороший футболіст. Я сподіваюсь, що він зможе реалізувати себе максимально та заб'є якомога більше голів. Про його виступи за юнацьку команду Шахтаря встигли поки перекинутись двома словами.
– Розкажіть про вашого головного конкурента по позиції – сербського голкіпера Огнєна Чанчарєвіча.
– Він в Алашкерті вже на протязі п'яти років, грає майже у всіх матчах без замін. Але це мене не тривожить. Чанчарєвіч – дуже сильний конкурент, але це тільки допоможе мені не розслаблятись та викладатись на максимум. Сподіваюсь, що це принесе позитивний результат команді.
– Які фінансові умови в Алашкерті? Можете порівняти їх з зарплатами в українських клубах?
– Зарплати тут невеликі, але все залежить від виконання завдань. Алашкерт позаминулого року був чемпіоном Вірменії, минулого – посів третє місце, постійно грає в кваліфікації єврокубків.
Порівнювати з умовами в українських клубах мені зараз складно. Я поїхав з України ще задовго до війни.
Спілкувався з хлопцями, яки продовжують грати в Україні цього сезону – вони казали, що рівень зарплат трохи впав. Але найголовніше, що в нашій країні взагалі існує футбол у такий важкий час. Радію за гравців, які займаються улюбленою справою. Ми всі дякуємо ЗСУ за цю можливість!
– Останнім вашим клубом в Україні була Десна, яки призупинила свої виступи в УПЛ через повномасштабну війну. Не знаєте, коли чернігвці планують повернутися до змагань?
– Зараз важко сказати. Ніхто вголос про це навіть не говорить. Як мені відомо, цього року на повернення Десни не варто розраховувати. Але я дуже сподіваюсь, що клуб відродиться в найближчому майбутньому. В Чернігові люди дуже люблять футбол, в місті завжди була і має бути хороша команда.
– В Десни не залишилось заборгованості перед вами?
– Там були нюанси, але зараз про це вже не хочеться згадувати. Порівняно з тим, що зараз відбувається в Україні, це все дрібниці. Претензій з мого боку до Десни немає. Головне, щоб чернігівський клуб відродився.
– Чи підтримуєте ви зв'язок з кимось з Десни?
– В нас досі є група у Whatsapp, але не скажу, що ми там дуже активно спілкуємося. Звичайно, інколи з кимось з хлопців зідзвонюємось. Всі хочуть, аби Десна якомога скоріше повернулася.
– Чим ви займалися після того, як пішли з Десни?
– В першій половині минулого року я тренувався з однією командою в Польщі, але ніхто мене не підписував. Я просто підтримував форму на протязі декількох місяців.
А потім мене запросили в клуб Намдінь з чемпіонату В'єтнаму. Там мені запропонували контракт на півроку. Це була цікава сторінка в моєму житті. Була можливість там залишитись, але я захотів переїхати поближче до України та до сім'ї, бо ми давно не бачились.
– Що запам'яталось у В'єтнамі?
– Специфічна країна, зовсім інший менталітет. Але взагалі не жалкую, що туди поїхав. Продовжую підтримувати зв'язок з командою, з директорами клубу. Можливо, навіть, ще повернусь колись в Намдінь. У нас був діалог з клубом щодо мого можливого повернення у майбутньому.
– Чи мали ви пропозиції від українських клубів протягом останнього року?
– Я дуже хотів повернутись до України, але нажаль, конкретних пропозицій не було.
По сообщению сайта FootBoom