Головний тренер криворізького «Кривбасу» Юрій Вернидуб відповів на питання Інтернет-проєкту «Брутальний футбол». До вашої уваги найактуальніші моменти інтервʼю.
Найбрутальніший футболіст під керівництвом Юрія Вернидуба
— Їх дуже багато. Якщо брати з українців, то це Іван Петряк та Руслан Маліновський. Це ті хлопці, які вже чогось досягли. Петряк – «самородок», який починав з 17 років, та виріс у хорошого гравця. Маліновський – мій земляк, житомирянин, теж пройшов нелегкий футбольний шлях. Саша Грицай, який грав у мене, потім став тренером. З іноземців можу згадати нападника Денніса Бонавентуру. Непростий футболіст, з характером. Непокірний, як-то кажуть. Завжди щось «начудить», але як футболіст був непоганий. Ще Тоні Шуніч. «Скала», можна його так назвати.
Чого бояться іноземні футболісти?
— Штрафів. За моєї роботи у «Шерифі» у нас було багато легіонерів. От вони й бояться, що їх можуть оштрафувати. Мій найбільший штраф? На всю зарплатню. Чи допомагало? Так, і дуже швидко. У «Шерифі» у мене було дуже багато «збірників», які запізнювались на збори. Але після великого штрафу їх поведінка змінювалась на краще.
Про реакцію деяких президентів клубів УПЛ на початок повномасштабного вторгнення рашистів
— То їх життя, вони це вибрали, та їм з цим жити. Є два варіанти як жити: жити з відкритими очима чи ховатись та розуміти, що вони не на тому шляху. Я вам так скажу, чому я знаходжусь у «Кривбасі»? Є президент Костянтин Караманіц. Наведу приклад: я скільки років пропрацював у «Зорі», жодного разу з тих пір як й пішов у лави ЗСУ, мені не подзвонив президент Геллер та не запитав, Вернидуб, а тобі щось потрібно? І я йому не дзвонив. А Костянтин Федорович, з яким я бачився до цього всього один раз десь в кінці 2021 року, набрав мене та запропонував допомогу.
Про знайомство з Костянтином Караманцем
— По телефону. Потім вже Костянтин Федорович запропонував познайомитись особисто. Ми зустрілись в Дніпрі, поспілкувались годинку, та роз’їхались. Вдруге вже після того як почалась війна і я був у ЗСУ, в розташуванні мого дивізіону у Кривому Розі. Від нього йшла дуже велика допомога. А у червні 2022 року він запропонував мені очолити «Кривбас». Так потім вже вийшло, що мене перевели до Кривого Рогу по службі.
Чому пішов саме в артилеристи
— Пішов туди, куди мені сказали. Це було 27 лютого 2022 року. Один артилерійський підрозділ вже набрали, після чого йшов набір у наступний. Спитали, чи готовий піти артилеристом. Я відповів, що піду туди, де я потрібен та де можу допомогти у боротьбі з ворогом. Моя військова професія – такелажник. Виявилось, що це вантажник. А такелажники там треба: поїхав вчасно на отримання, відвантажив снаряди, завантажив. Це теж була важлива робота, але й також по-своєму важка. Могли за одну поїздку завантажити 500 ящиків, а це 50 тонн.
Щодо зарплатні в армії, то це близько 30 тисяч. Ці кошти я контролюю та відправляю у Благодійний фонд «Україна в Серці». Якщо не дай Бог щось серйозне станеться далі та прийдеться йти на фронт захищати Україну, то, повірте, я перший візьму зброю до рук та піду. Також у такому випадку буду вмовляти гравців «Кривбас», а у нас майже всі українці, брати з мене приклад та йти на фронт. Скажу, ходімо усі, тому шо це потрібно.
В який футбол має грати «Кривбас»
— Головне, щоб наша гра подобалась нашим вболівальникам, фанатам, президенту клубу. Це контроль м’яча, організований перехід з оборони в атаку та навпаки. Будь-який тренер хоче бачити у виконанні своєї команди той футбол, який подобається йому самому. У мене наразі дійсно є класні футболісти, які створюють цю Родину «Кривбас». Кожен з них повинен битись за наш клуб до кінця. Будемо робити усе, аби «Кривбас» знаходився там, де ми хочемо бути. Де саме – поки не буду казати. Про це знаю тільки я та мої хлопці (посміхається).
По сообщению сайта FootBoom